WSJ: Російська агресія - це виклик світовому порядку

Але ми, щойно відвідавши Грузію, Україну і Польщу, де зустрічалися з лідерами цих країн, вважаємо: Заходу надзвичайно важливо заглянути в майбутнє, не обмежуючись повсякденною роботою із врегулювання нинішньої кризи. Потрібно врахувати довготривалі стратегічні наслідки, деякі з яких вже відчуваються далеко за межами Кавказу.

Російська агресія - це не тільки загроза одній крихітній демократичній країні на краю Європи. Це виклик політичному порядку і цінностям, які є серце цілого континенту.

Більше 60 років, з часів Другої світової війни, впродовж холодної війни, аж до нашого втручання в колишню Югославію в 1990-х роках, США сприяли формуванню Європи, яка була б цілісною, вільною і мирною, і боролися за цю мету. Мова йде про одне з найбільших стратегічних досягнень ХХ століття - поступове перетворення континенту, де колись відбувалися найзапекліші і найбільш руйнівні війни в історії людства, в оазис миру і процвітання, де кордони відкриті і не оскаржуються, а агресія неприпустима.

Російське вторгнення в Грузію є найсерйознішим викликом цьому політичному порядку відтоді, як Слободан Мілошевич спустив з ланцюга демонів етнічного націоналізму на Балканах. Таким чином, те, що сьогодні відбувається в Грузії, - це не просто суперечка про територію. Це боротьба, від результату якої залежить, чи не розітне Європу нова лінія перетину: між країнами, які можуть визначати своє власне майбутнє, і країнами, які належать до категорії сателітів авторитарного Кремля.

Саме тому такі країни, як Польща, Україна і країни Балтії, так уважно спостерігають за тим, що відбувається на Кавказі. Про це ми почули минулого тижня у Варшаві, Києві і Тбілісі. Лідери України і Польщі не сумніваються: якщо в Грузії Москва досягне успіху, їх країни можуть стати наступними.

Судячи з деяких фактів, Росія вже готує ґрунт на додаток до тих же аргументів, якими скористалася як виправданням своєї інтервенції в Грузії, до інших областей свого ближнього зарубіжжя; найбільш загрозливий випадок - Крим. Цей стратегічно важливий півострів входить до складу України, але серед його жителів багато етнічних росіян, а в Севастополі знаходиться головна база російського Чорноморського флоту.

Не допустити, щоб Кремль досяг в Грузії своїх стратегічних цілей, - ось що повинне стати першочерговим завданням Америки і Європи. Після того, як російським військам не дозволили дійти до Тбілісі і повалити силою тамтешній демократично вибраний уряд, вони весь минулий тиждень знищували інфраструктуру країни, зокрема дороги, мости, портові і оборонні споруди. Це було не просто хаотичне мародерство. Це була цілеспрямована кампанія, мета якої - зруйнувати грузинську економіку в надії звалити разом з нею і уряд.

Гуманітарні вантажі, які нині доставляють до Грузії американські військові, мають вирішальне значення для безвинних чоловіків, жінок і дітей, які стали біженцями через бойові дії. З деякими з цих людей ми минулого тижня побачилися. Також необхідно, щоб США і ЄС негайно узяли на себе зобов'язання фінансувати масштабний, всеосяжний план відновлення, який був би розроблений урядом Грузії після консультацій зі Світовим банком, МВФ і іншими міжнародними інститутами, - а Конгрес США підтримав би цей план, як тільки у вересні почнеться його чергова сесія.

Будь-який план допомоги також повинен включати відновлення оборонних сил Грузії. Раніше, надаючи допомогу грузинській армії, ми зосереджувались на підтримці легкоозброєних сил, орієнтованих на боротьбу з тероризмом, - сил, які дозволяють Тбілісі робити свій внесок в операціях коаліції в Іраку. Ми уникали надавати оборонним силам ті види допомоги, якими можна було б скористатися для протидії натиску звичайних збройних сил Росії. Час змінити цей принцип.

Особливо важливо, щоб грузинська армія отримала системи ППО і протитанкову техніку, необхідні для відбиття будь-якої подальшої агресії Росії. Цей оборонний потенціал допоможе запобігти відновленню нинішнього конфлікту і чітко дасть зрозуміти, що ми не дозволимо російській стороні силою перекроювати кордони суверенних держав.

Наша відповідь на вторгнення до Грузії повинна включати дії на рівні регіону, щоб заспокоїти стривожених сусідів Росії і зміцнити трансатлантичну солідарність. Це означає, що потрібно вдихнути нове життя в НАТО як військовий, а не просто політичний альянс. Необхідно відродити практику планування дій в надзвичайних ситуаціях - дій із захисту всіх держав-членів НАТО від нападів звичайними і нестандартними засобами, зокрема атак хакерів. Слід підкріпити довіру до П'ятої статті Статуту НАТО - положенню про те, що напад проти однієї держави-члена дійсно може бути сприйнятий і буде сприйнятий як напад на всіх.

Сполученим Штатам також слід підтвердити свою готовність постояти за союзників, яких  залякує Росія зважаючи на їх бажання співпрацювати із Вашингтоном. Наприклад, угода про ПРО, недавно укладена між Польщею і США, не спрямована проти Росії. Але це не заважає високопоставленим російським офіційним особам відкрито говорити про заходи у відповідь військового характеру проти Варшави. Не дивлячись на наші політичні розбіжності з питання ПРО, демократам і республіканцям слід спільно виступити в Конгресі, присягнувшись в солідарності з Польщею, а також Чехією, перед лицем цих обурливих погроз з боку Росії.

І нарешті, США і Європі необхідний новий трансатлантичний енергетичний альянс. Останніми роками Росія показала, що надто охоче готова використовувати свої нафтогазові ресурси як зброю і намагатися укріплювати свій контроль над стратегічними енергетичними коридорами, котрі ведуть на захід. Діючи спільно, альянс може зірвати ці плани і скоротити нашу залежність від зарубіжної нафти, яка стоїть за зростанням цін на енергоносії в наший країні.

Розробляючи заходи у відповідь на грузинську кризу, ми повинні перш за все підтвердити нашу переконаність в тому, що Росія не зобов'язана бути конкурентом або супротивником. З часу розвалу СРСР, демократичні і республіканські адміністрації США співпрацювали із Росією, направляли мільярди доларів на прискорення її економічного відродження і вітали її інтеграцію у флагманські інститути міжнародного співтовариства.

Ми робили так, бо вважали, що сильна процвітаюча Росія може бути стратегічним партнером і другом. Ми вважаємо так, як і раніше. Але російські лідери зробили інший вибір. Тоді як ми готові знов налагодити відносини з Москвою і разом протистояти загальним проблемам, нинішній курс Росії лише відріже і ізолюватиме її від решти світу.

Ми вважаємо, що історія оцінить російське вторгнення до Грузії як серйозний стратегічний прорахунок. Російська політична еліта, хоча на даний момент вона купається в нафтових багатствах, залишається клептократичною, і її агресія оголилась не менше слабких сторін, ніж сильних. Вторгнення до Грузії не тільки схилить Захід до єднання. Воно також чітко дало зрозуміти, що у Росії - на відміну від СРСР - мало реальних союзників, які чогось коштують в стратегічному плані. На даний момент дії Росії на Кавказі виправдовують тільки дві країни - Куба і Білорусія, причому друга зробила це як тільки після того, як Кремль публічно почав нарікати на її мовчання.

У довготривалій перспективі Росія, що намагається осмислити свою велич в категоріях сфер впливу, держав-клієнтів і примусової вірності Москві, потерпить невдачу - а заразом приведе своїх громадян на зубожіння. Питання лише в тому, чи скоро російські лідери пригадають про цей урок, викладений їх власною історією.

Поки цього не трапилося, девізом Заходу повинна бути ідея солідарності: солідарності з народом Грузії і її демократично вибраним урядом, солідарності з нашими союзниками у всьому регіоні і, понад усе, солідарності з цінностями, які додають сенсу нашому трансатлантичному співтовариству демократичних країн і наший концепції європейського континенту як цілісного, вільного і мирногоутворення.

Грем - республіканець, член Сенату США від штату Південна Кароліна. Ліберман - незалежний демократ, член Сенату США від штату Коннектикут

Переклад з англійської: InoPressa